Культура України – від культур Стародавнього Світу до сучасної України | Реферат
Учебные материалы


Культура України – від культур Стародавнього Світу до сучасної України | Реферат



Карта сайта specialretreats.ca дносив церковно-релігійне життя етносу до "надбань.

За останні роки визначились суттєві протистояння, в тому числі 1 культурницького характеру, між гілками самого християнства, виник-I ли десятки інших релігійних громад різного спрямування, які мають Ісвою культурну визначеність. Ці процеси істотно впливають на зву­ження впливу релігії на духовні потреби людей.

Загальнокультурне поле України наповнилось культурними- вимі-рами-специфічностями цілого комплексу релігій в їх змаганні і поєднанні! Тому відбувається приховане (латентне) проникнення ре­лігійно-культурної поліфонічності в усі традиційні складові націо­нальної культури, особливо у сферу побуту. Поступ цих процесів су­проводжується певним посиленням релігійного плюралізму в ши­роких масах, захопленням новітніми іноземними релігіями і вимагає уточнення основ методології наукового дослідження.

Зростаюча з часів "перебудови" відкритість функціонування і розвитку української культури за своїм змістом є формою входжен­ня в світовий культурно-інформаційний простір і разом з тим опри­людненням тих здобутків культури, які протистояли офіційним нормативам соціалістичного реалізму або не були визнані. Цей про­цес супроводжувався інтенсивним проникненням на терени нашої культури продукції інших культур, особливо західної, а також нового потоку творів російської культури. Якщо кращі здобутки захід­ної класики і елітарної культури були досить відомі в Україні й раніше, в часи "перебудови", то предметом інтересу наших сучасників стала раніше у нас стримувана масова культура і, насамперед, в жан­рах відеофільмів — еротики, трилерів, "мильних опер", "бестселерів" багаторічної давності, значна частина яких суворо заборонена цензу­рою західних країн. Американізація, вестернізація, наступ "кітчевої" масової культури призвів до майже повної "окупації" вітчизняного кінопрокату, в значній мірі, телебачення, до спотворення образу аме­риканської і європейської культури в сприйнятті нашого сучасника і почав поглинати той інтерес до національної культури, який тільки-но пробудився.

Національна культура в умовах зростання національно-культурної ідентичності

Фактор національної культури стає символом соціальних змін, бо в ній найповніше втілюється торжество і майбуття української на­ціональної ідеї.

Проголошення незалежності України викликало високе піднесен­ня національного духу, нові сподівання. В цей період було досягнуто значних успіхів в поширенні української мови як державної, було прийнято Закон про мови та інші важливі акти.

Основним змістом українського культурного оновлення і відро­дження була самовіддана праця багатьох дослідників, ентузіастів, прак­тиків з реконструкції тяжко здеформованої культури, залучення до нового життя великих набутків, які або були під арештом, або приза­булись, або були невідомими. Фантастичний пласт забороненого або замуленого часом став відкритим і оновлює величну "ікону" нашої культури. Дивним сяйвом опромінює нас те, що вважалося "білими плямами". Значна робота в цьому напрямку проводиться створеною в останні роки Національною комісією з питань повернення в Укра­їну культурних цінностей при Кабінеті Міністрів України. Так, органі­зована нею державна програма "Повернуті імена" інтегрує зусилля багатьох інституцій, зокрема Національної Академії наук, Україн­ського фонду культури, товариства "Україна", Фонду сприяння розвитку мистецтв України, спрямовані на висвітлення невідомих фактів української культури. В архівах, музеях, бібліотеках України ство­рюються спеціальні відділи, де поширюється інформація про укра­їнську культуру в зарубіжних країнах.

Осмисленню шляхів розбудови української культури присвячують1 свою роботу установи Національної Академії наук (Інститут історії, Інститут мистецтвознавства, етнології і фольклористики ім. М. Риль­ського, Інститут археології, Інститут літератури, Інститут соціології, Інститут філософії).

Г Опрацьовано декілька концепцій розвитку української культури .за участю відомих вчених Г.Д. Вервеса, І.М. Дзюби/М.І. Гончаренка, М.В. Поповича, П.П. Толочка та інших.

У той же час зростають вимоги до національної культури, до більшІ ширшого розкриття спектру її функцій — особливо в сучасній ситуації, коли вона прагне зайняти гідне місце в світовому співтоваристві. Узагальнюючи сучасний культурологічний досвід, відомий дослідник М.В. Гончаренко зазначає, що про високу історичну зрілість і міжнародне значення будь-якої національної культури, яка прагне статусу світової, можна говорити тоді, коли вона, по-перше, здатна ставити і розв"язувати провідні загальнолюдські проблеми, що зачі­пають корінні запити людського буття, які не обмежуються суто ло­кальними інтересами; коли її ідеали, цілі й програми збігаються з об"єктивним напрямом історичного поступу і виражають потреби суспільного прогресу; коли вона висуває художників, вчених і діячів культури, здатних виразити ці потреби та ідеали з такого мірою істини й досконалості, що їх творчість набуває міжнародного значення; по-друге, коли вона досягає такого рівня розвитку, що її можна розгля­дати як цілісну систему, всі елементи якої міцно пов"язані між со-. бою, продуктивно функціонують, підтримують на належному рівні її життєздатність і спроможність самозбереження; по-третє, коли вона тісно і дієво включена в міжнародний культурний процес, коли її . духовні цінності ефективно діють на міжнародній арені, а її творчі сили беруть активну участь у культурному житті всього світу, в роз­в"язанні так званих глобальних проблем людства — політичних, правових, екологічних і т.ін.; по-четверте, коли вона має багатий ду­ховний і матеріальний потенціал, здатний зумовити її фактично без-. межний успішний розвиток, коли їй властива здатність до самовідтво­рення на вищому рівні.

Перспективність розвитку української культури залежить від готовності її представників до культурної активності, яка в значній мірі залежить від стану їхнього менталітету. У ньому як характерну рису українця багато дослідників називають комплекс меншовартості, втрату національної гідності.

Однак за даними дослідження Міністерства культури, яке відображає структуру населення дев"яти основних регіонів України, україн­ським громадянам (за їх самооцінками) притаманний досить знач­ний рівень самоповаги (2,8 бали за п"ятибальною шкалою), що свід­чить про потенціал не розтраченої сум"яттям перебільшеної само­критики української особистості.

Певний стриманий оптимізм відносно перспектив розвитку націо­нально-культурної активності громадян України викликав той факт, що вони мають досить високе бажання, прагнення підвищувати рівень власної культури.

Базовою основою всіх змін у культурі є стан духовних потреб гро-і мадян. Тому важливо підкреслити, що переважна більшість грома­дян України (77,5%) визначались у своїй потребі знань, щодо культури власної нації. У той же час потребу "в знаннях з історії та національ­них особливостей української культури", які складають "ядро", ос­нову культури, мають майже три чверті громадян, а одна четверта — "загальною мірою", бо стала приділяти їй в останні роки більше часу. Передумовою розвитку української культури є зростання в бага­тьох її сферах національної культурної самосвідомості, реального освоєння культури.

Сьогодні основним засобом в освоєнні здобутків української культури виступають засоби масової комунікації (радіо, телебачення, преса, ікіно), позитивний вплив яких відзначає три чверті громадяни Біль­шість громадян суттєвим здобутком національної культури"останніх років вважає, насамперед "зрушення в оволодінні громадянами дер­жавною мовою", яке закладає основи подальших позитивних змін. Важливою традицією розвитку української культури був і є її високий фольклоризм, порівняно з високорозвиненими країнами. Переважна більшість вважає, що за останні роки відбулись позитивні зміни в опануванні населенням фольклору, звичаїв, народного мистец­тва. Результати вивчення разом з тим свідчать, що народ не просто підтримує етнографічну культуру як таку (бо в її масових осучаснених формах немало "шароварщини"), а ставить на одне із головних місць в її опануванні якісний рівень ("відродження української культури в її кращих класичних зразках").

г системі багатьох складових національної культури є такі, які в свідомості народу займають особливе місце як найважливіші, бо з ни­ми громадяни пов"язують образ своєї культури. В її якісне "ядро" пере­важна більшість опитаних громадян дев"яти регіонів України включили мистецтво, історію та мову. Насамперед мистецтво уособлює в свідомості народу живу душу його культури (виділяється музика, пісня, література).Образ своєї культури громадяни також пов"язують з тією її скла­довою, питома вага якої в умовах науково-технічного прогресу та урбанізації все зменшується — національні звичаї, побут, предметне середовище, спосіб життя.

Менше місця в системі національної культури надається грома­дянами релігії та рисам національного характеру. Однак слід зазна­чити, що в моделюванні системи базових елементів національної (української) культури існують значні відмінності між Східним та Західним регіонами України, які часто мають принциповий харак­тер і які є свідченням варіативності її розвитку.

Якщо в Західній Україні при більшій насиченості релігійними органі|іжіями релігійність зростає значно швидше порівняно з загально­українським (як і фольклоризація населення), то Східна (індустрі-ально-урбанізована, зросійщена) Україна характеризується більшим зростанням потягу до світської культури, відвідування дискотек, відеосалонів, театрів, інтересом до розважальних телепередач, читання художньої літератури.

У Східній Україні залучення до національної культури відбуваєть­ся значно повільніше, долаючи на своєму шляху значні перепони.

Перехідний період, який характеризується модернізаційними про­цесами, супроводжується і радикальними змінами не тільки в умо­настроях суспільства, хоч період "культурних революцій" уже про­йшов. У нових умовах змінюються функції закладів культури. Крім загальнотрадиційної організації культурного відпочинку вони сприя­ють відродженню художньої самодіяльності, фольклору, розвитку творчих здібностей, вихованню моральності та естетичних смаків, формують потреби в прекрасному.

Важливими складовими національної культури є всі сфери націо­нального буття (господарське життя, військова справа, політика, по­бут, повсякденне спілкування тощо) і насамперед наука. У ці роки відбувалось осмислення української науки як цілісності та "україн-ськості" української науки як національної/Усвідомлення сучасни­ками доволі, здавалось би, простої істини, що джерелом й ініціато­ром розвитку національної української ідеї і національної самосвідо­мості є інтелігенція (як гуманітарна так і природничо-технічна), не тільки надавало нового імпульсу її діяльності тепер, але й сприяло постановці важливої проблеми осягнення в усій повноті ролі націо­нальної інтелігенції, її покликання і відповідальності перед народом за характер тих змін, що відбуваються в суспільстві.

Література:

1. http:www.ukrreferat.com

2. Рыбаков Б. А. «Язычество древних славян»

3. Антонович В. «Про козацькі часи України»

4. Ильина Т. В. «История искусства». ......

Страницы: 1 | 2 | 3 | [4] |



edu 2018 год. Все права принадлежат их авторам! Главная